У таємничій тиші винних погрібів, у темних надрах родючої кримської землі роками витримується божественний напій

У полоні деревини столітніх дубів, у пузатих бочках він зріє, набуваючи неповторного смаку, тонкого аромату та золотисто-коричневих тонів. Ці нотки наповнюють коньяк, але з кожним днем, на диво, все менше і менше напою приховує в собі його колиска. Чи є в тому провина благородного дерева, чи в мовчазній напівтемряві погрібів вершиться диво?

Кажуть, що інколи тонкі промені світла осяюють підземне царство. Та з небес спускаються прозорими дорогами янголи. Тільки шум білих крил тривожить тишу. Янголи торкаються кожної бочки та, пригубивши трохи коньяку, надають йому того самого неповторного, довершеного смаку, який так шанується його дійсними цінувальниками.

Тільки тоді дбайливі руки виноробів звільняють напій з полону, тільки тоді він стає справді безцінним…

Коктебель — країна коньяків.